Неділя, 07 січня 2018 00:35

    Радуйся, земле, Син Божий народився!

    Різдво Христове - велике християнське свято, встановлене на згадку народження Ісуса Христа у Вифлеємі. Належить до числа двунадесятих свят.

    Народження Ісуса Христа, Царя-Месії і Спасителя світу, було передбачене ще багатьма старозавітніми пророками. Одна ж з книг Нового Завіту - Євангеліє від св. Луки передає цю історичну подію так:

    Римський кесар Август наказав зробити в підпорядкованій йому Іудейській землі народний перепис. Для цього кожен її мешканець повинен був йти записатися в тому місті, де жили його предки. Йосип і Марія вирушили для запису в місто Вифлеєм. Тут вони не могли знайти місце в гостиниці, так як - з нагоди перепису - у Вифлеємі зібралося дуже багато народу, а зупинилися, згідно церковного передання, у вертепі (печері), куди пастухи заганяли худобу в погану пагоду. (Водночас щодо вірогідного типу - характеру того приміщення, де Свята Родина тоді дійсно знайшла прихисток, існують й деякі інші версії і припущення). Тут вночі Марія і народила Немовля, сповила Його і поклала в ясла.

    У ніч Різдва Христового пастухи вифлеємські пасли свої отари - жертовних тварин для Єрусалимського храму - в полі. Раптом з'явився їм ангел. Пастухи злякалися. Але ангел сказав їм: «Не бійтеся! Я благовіщу вам велику радість: в цю ніч народився Спаситель світу і ось вам знак: ви знайдете Дитину сповиту, що в яслах лежатиме». У цей час на небі з'явилося багато ангелів, які славили Бога і співали: «Слава в вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління» (Лк. 2:1-21).

    Коли ж ангели зникли, пастухи стали говорити поміж собою: «Ходім до Вифлеєму й подивимося, про що сповістив нас Господь» (Лк. 2:15). Вони прийшли туди і знайшли Марію, Йосифа і Немовля, що лежить в яслах. Вони поклонилися Йому і розповіли Йосипу і Марії, що бачили і чули від ангелів.

    Святкування християнами Різдва не простежується глибше 4 століття. Дата його не пов'язана з реальною датою народження Ісуса Христа, яке, ймовірно, відбулося не в зимовий час (в давнину це питання було предметом неоднозначних роздумів церковних авторів; один з найбільш ранніх дійшли до нас текстів належить Клименту Александрійському, який згадує 20 травня. Є й інші версії: згідно з деякими, Ісус, скоріш за все, народився восени і, можливо, якраз на старозавітнє свято Кучок (Суккот)). День 25 грудня встановлюється в Римської Церкві на початку 4 століття, чому перше свідчення виявляється в так званому «Календарі Філокала» (відомості відносяться до 336 року).

    У 4 столітті рівноапостольна цариця Олена побудувала храм у Вифлеємі - на місці, прославленому народженням Христа. Про повсюдне шанування свята Різдва свідчать повчання Отців Церкви 4 століття - Єфрема Сиріна, Василія Великого, Григорія Богослова, Григорія Нісського, Іоана Златоуста, написані на це свято. У кодексі Феодосія (438) і Юстиніана (535) викладається закон про загальне святкування дня Різдва Христового. Іоанн Златоуст перший ввів це свято в Антіохії в 386 або 387. Василій Великий доручив Григорію Богослову встановити це святкування на Константинопольському соборі.

    Хоча точна календарна дата (місяць і день) народження Спасителя невідомі, але одним з пізніших тлумачень часу святкування Різдва Христового 25 грудня стало наступне: місяць і день смерті Христа точно відомий з Євангелій, а (за поширеним вже в раннє Середньовіччя церковним переказом) Христос повинен був знаходитися на землі повне число років (як число досконале). Звідси випливало, що Христос, мабуть, був зачатий в той же день, в який постраждав, отже, в старозавітню Пасху, яка в той рік припадала на 25 березня; відраховуючи від неї 9 місяців, отримували дату народження Христа 25 грудня. Згідно однієї сучасної гіпотези, вибір дати Різдва стався з тієї причини, що спочатку християни святкували в один і той же час Боговтілення (під яким розумілося не народження, а зачаття Христа) та Великдень; відповідно, з часом додаток до дня весняного рівнодення 9 місяців вказало на дату святкування Різдва в зимове сонцестояння. А точніше - у перший після нього день, коли потроху починає збільшуватися тривалість світлої частини доби - нібито "народжується нове сонце".

    Й саме у цей день древні язичницькі народи урочисто відзначали свято "народження нового сонця". А тому призначення Церквою святкування Різдва Христового саме на цю дату також мало на меті - і що, скоріше за все, і стало його головним і найвагомішим аргументом - витіснити, замінити в свідомості людей старе ідолослужіння на поклоніння єдиному й правдивому Богу. Всемогутньому, премудрому й справедливому Творцю і Вседержителю неба і землі, всього сущого - видимого й невидимого.

    Крім того, досить символічно і знаково, що святкуванню Христового Різдва якраз у цей день безпосередньо передує, а за новим стилем іноді навіть прямо збігається із щороку - згідно місячного календаря - "мандруючим" (рухомим) старозавітнім празником Ханука (Оновлення й освітлення). Він присвячений спомину того Божого дива, котре сталося в добу Макавейського визволення (164 р. до н. е.) вибраного народу на Святій Землі під час очищення й відновлення - після язичницького осквернення й опоганення - Єрусалимського храму. І той вогонь, котрий на храмовій Менорі (Семисвічнику) - замість, відповідно до тодішнього запасу її оливи, ОДНОГО дня - палав аж цілих ВІСІМ днів, по суті, пророче провістив та знаменував про наближення приходу в цей світ справжнього й могутнього Божого Світла. Та його звільнення від влади й панування диявольського мороку і темряви, гріха, прокляття і смерті. Того непроминаючого й всеосвітлюючого та, водночас, милосердного й всеблагого Божого Світла, котре - з появою на небосхилі яскравої Вифлеємської зірки - і було явлене всьому людству в особі воплоченого Бога-Слова. Тобто новонародженого Пресвятого Немовляти - обіцяного Месії-Спасителя з царського дому Давидового.

    І саме в той же календарний період часу, який приходиться на це "мандрівне" (рухоме) 8-денне старозавітнє святкування, у східній церковній традиції Різдву Христовому передує сорокаденний Різдвяний піст [з 14 (27) листопада по 24 грудня (6 січня) включно; на Заході йому відповідає підготовчий період, іменований як «Адвент» (латинське adventus - пришестя), дещо менший за тривалістю і не передбачає приписи постів].

    © 2015 Пульс Одещини. All Rights Reserved.