Керівник освіти Одещини опублікував есе за підсумками радіодиктанту національної єдності

Микола Заєць

Директор департаменту освіти Одеської ОДА Олександр Лончак у своїх інформаційних ресурсах опублікував есе за підсумками радіодиктанту національної єдності. Про це пише «Пульс Одещини».

Лист, який не закінчується…

«Є тексти, які не просто чуєш – їх відчуваєш серцем. Вони торкаються найпотаємнішого, нагадують про найдорожче й залишають усередині тиху, світлу думку, з якою хочеться побути наодинці.

Саме таким для мене став цьогорічний Радіодиктант національної єдності - «Лист, який не закінчується». Особливого звучання йому додало читання. Я особисто знайомий з учителем Артуром Пройдаковим - одним із цьогорічних читців.

Сьогодні, у День української писемності та мови, разом з великою освітянською родиною Одещини - педагогами, учнями, студентами - ми знову писали українською. Кожен у своєму просторі, своїм почерком, зі своїми думками й почуттями. Але всі - в одному великому спільному тексті, який значно більший за кількість написаних слів.

Бо є речі, що об’єднують нас глибше, ніж відстані можуть розділити.

Цьогорічний диктант - не лише про мову. Він про любов, яка вміє чекати. Про зустрічі, на які ми сподіваємося. Про тих, кого подумки тримаємо за руку, навіть коли між нами кілометри, кордони, блокпости й війна.

Про наших захисників і захисниць, які щодня виборюють право України бути. Про рідних, на яких чекаємо. Про тих, хто далеко, але назавжди поруч у нашому серці. Про прості слова, які раптом набувають особливої ваги: люблю, чекаю, вір мені…

І, мабуть, саме в цьому найбільша сила мови - вона здатна втримати те, що намагається розірвати війна. Зберегти близькість там, де немає можливості обійняти. Дати голос надії, коли навколо надто багато тривоги. Допомогти нам говорити про майбутнє навіть тоді, коли сьогодення випробовує на міцність.

Мене особливо зворушила думка, закладена в цьому тексті: мова - не тільки для всіх, а й для кожного.

Ми можемо одночасно писати одні й ті самі слова, але кожен вкладатиме в них власний зміст. Хтось згадає маму. Хтось - кохану людину. Хтось подумки звернеться до того, кого вже немає поруч. А хтось напише рядок із вірою в зустріч, яка обов’язково має відбутися.

І всі ці особисті історії з’єднаються в одну - українську.

Для мене, як для освітянина, особливо важливо, що до цієї події долучилися діти й молодь Одещини. Адже українська мова живе не лише в підручниках. Вона живе в дитячих голосах, у словах учителя, у родинних історіях, у щоденному виборі бути собою. І наше завдання - передати її наступним поколінням не тільки як знання, а як цінність, любов і внутрішню опору.

Сьогоднішній диктант завершився. Ми відклали ручки, згорнули аркуші, але лист, який кожен із нас писав подумки, не має останньої сторінки.

У ньому ще мають бути слова про повернення, про обійми, на які так чекали, про мирне небо над Україною. Про життя, у якому слово «останній» більше не викликатиме тривоги, а кожне прощання матиме продовження в новій зустрічі.

І про нашу мову - рідну, прекрасну, живу. Ту, якою ми говоримо з найдорожчими. Якою пам’ятаємо, любимо, молимося, дякуємо й віримо.

З Днем української писемності та мови!

Нехай українське слово завжди буде для нас не лише засобом спілкування, а й простором єдності, джерелом сили та ниткою, що з’єднує покоління, відстані й людські серця.

Пишімо українською. Говорімо українською. Передаваймо її дітям із любов’ю. Бережімо її не тільки в особливі дні, а щодня - у своїх словах, учинках і ставленні одне до одного.

Бо мова - це наш спосіб залишатися поруч. Навіть на відстані. Навіть крізь час. Навіть тоді, коли найважливіші слова ще тільки чекають на свою зустріч із тим, кому вони адресовані.

І нехай кожен наш лист до майбутнього обов’язково матиме продовження - українською. На рідній землі. Під мирним небом.

З вірою в Україну. З любов’ю до рідного слова. З надією, яка не закінчується», - написав керівник департаменту освіти.

♦ Раніше повідомлялося:

• Директор департаменту освіти Одеської ОДА привітав ученицю з вагомим творчим досягненням