Солдат другої світової війни Володимир Салоід з Адамівки покоїться в Норвегії

Все далі й далі від нас події війни з нацистською Німеччиною 1941- 1945 років…
І, мабуть, важко знайти в Україні родину в якій, згадуючи про ту війну, перш за все не згадували б своїх рідних, які згинули в її пеклі.
Особливе місце серед тих хто не повернувся, займають ті, чию долю війна вмістила у три коротеньких слова: "зник без вісті". За цими словами стоїть невідомість, невизначеність долі рідної людини і, разом з тим, вони, ці слова, дозволяли протягом багатьох років плекати надію на повернення сина, чоловіка чи батька.
Була така втрата і у родині Салоід Кіндрата та Салоід Лідії Григорівни з села Нова Вандалінка (Нововандалинівка), Янівського району, Одеської області - не повернувся з війни їхній син і чоловік Салоід Володимир Кіндратович.
В матеріалах Центрального Архіву Міністерства Оборони СРСР, а зараз РФ в місті Подольськ, які розміщені на сайті "Мемориал":( http://www.obd-memorial.ru/ ), зберігається «Донесення-список безповоротних втрат сержантського і рядового складу по 88-й Гвардійській стрілецькій Запорізькій Червонопрапорній Ордена Суворова дивізії з 10.5.44 по 1.6.44р. №01119 від 9 червня 1944 року» (ЦАМО: фонд 58, опис 18002, справа 434).
У поіменному списку №3 на сторінці 15 під №184 значиться(надаю російською мовою, як в оригіналі): «Салоид Владимир Кондратьевич, Гвардии рядовой, стрелок 266-го Гв. стрелкового полка. Беспартийный. 1918 г. рождения, Одесская обл., Яновский р-н (з 1946 року це Іванівський район- автор), Адамовский с/сов. Призван Благоевским РВК, Одесская обл. Пропал без вести 10.05.44 г., сев. восточ. скаты высоты Безымян- ная, что 1 км запад. с.Пугачены, Григор. р-на. (Григоріопольский район. Зараз це село Пухечень,Новоаненського р-ну, Молдова – автор). Жена Лидия Григорьевна Салоид, Одесская обл., Яновский р-н , Адамовский с/сов.».
І, я впевнений, що саме таку звістку – «Зник без вісті», отримала родина Володимира Кіндратовича про його солдатську долю.
Але сьогодні, майже через 76 років з того травневого дня, я можу сказати: «Салоід Володимир Кіндратович не зник без вісті 10 травня 1944 року!».
А почалася ця історія про долю Володимира Кіндратовича і мої пошуки з листа, якого я отримав 4 березня 2020 року від моїх друзів Ханса Арвіда і Грети Крістіансенів, які живуть на півночі Норвегії у маленькому селищі, яке має назву Гюльтвик (Gyltvik), адміністративний округ Страумен, графство Нордленд.
Ось що вони розповіли у своєму листі.
У 1941-45 роках на краю їхнього поселення знаходився табір для радянських військовополонених Kgf.Arb.Batl.185 – робітничий батальйон військовополо- нених №185 (Kreigsfangenen-Arbeitsbataillone). Він був складовою частиною спеціального Шталагу «О», що знаходився у місті Му і Рана. До його складу входило 122 табори на півночі Норвегії в яких утримувалось майже 36 тис. військовополонених станом на початок 1945 року.
У таборі Гюльтвік перебувало біля 500-600 військовополонених.
Stalag (Шталаг) – стаціонарний табір для військовополонених рядового складу. (Не плутати з концтаборами. Табори типу «Шталаг», створювались для утримання військовополонених, як робочої сили. Вони підпорядковувались Головному командуванню Вермахту (армії). Концтабори створювались для знищення противників нацистського режиму і підпорядковувались службі безпеки Німеччини - СС/СД).
Військовополонені робітничого батальйону №185 у Гюльтвіку були зайняті на одному з головних будівельних об′єктів Північної Норвегії – будівництві залізниці «Нордлаидсбанен» - довбали у скелях тунелі.
Десь 12 чи 13 жовтня 1944 року мешканці Гюльтвіка помітили в лісі біля поселення полоненого, який, ймовірно, самовільно залишив табір – втік. Він ходив з консервною бляшанкою і просив у людей щось поїсти. Він був один, голодний, обірваний, а за Полярним колом у жовтні вже була зима… Мабуть через це полонений не подався у гори, щоб перейти до нейтральної Швеції, як це робила більшість втікачів.
14 жовтня двоє німецьких солдатів знайшли втікача і повели його до табору. Коли вони пройшли через селище і зайшли за ріг скелі, люди почули один чи два постріли…
Місцеві жителі, прийшовши на те місце, побачили застреленого полоненого -солдати залишили його. Пізніше тіло перенесли до воріт табору, де воно зали- шалось на протязі якогось часу, як нагадування іншим про покарання за втечу. Потім військовополоненого поховали на табірному кладовищі у могилі №4.
На місці, де був застрелений полонений, хтось повісив на дереві його бляшанку, і вона провисіла там кілька десятиліть, як нагадування про цю трагедію. А у 1945 році, після звільнення, товариші полоненого зробили напис на скелі біля якої він був розстріляний: «ЗДЕСЬ УБИТ НЕМЦАМИ 14-10-1944 РУССКИИ САЛАИТ В.К. РОЖ. 1919г.». Так мешканці Гюльтвіка дізналися його прізвище: «Салаит В.К.». З тих пір місцеві жителі оновлюють цей напис на скелі, зберігаючи пам′ять про полоненого, додавши ще й переклад на норвезьку мову.
«Це місце знаходиться за якихось сотню метрів від нашого будинку», - пи- шуть Ханс і Грета. «Кожного разу, виходячи на прогулянку, ми бачимо цей пам′ятний напис. Ми часто говоримо про загиблого полоненого і задаємо собі питання: «Чи дізналась його дружина, родина про те, що з ним трапилось і що у нас є місцева пам′ять про нього. Усі тут знають про цю історію і місце, де це сталося.
Ми також сподіваємось, що люди, які стріляли в нього, були покарані після війні. Але, ймовірно, не були…».
Під написом на скелі лежать квіти…
У 1945 році рештки військовополонених з табірного кладовища Гюльтвіка і інших місць у комуні (адміністративно – територіальна одиниця на зразок нашого району) Сьорфолл (Sørfold) були перепоховані на цвинтарі Хелланд (Helland) у братських могилах.
У 1951 році, за рішенням норвезького уряду, було проведено перепоховання рештків радянських військовополонених на великих Меморіальних кладови- щах.
Так на півночі Норвегії на острові Тьотта (Tjøtta) у графстві Нордленд був створений Меморіал Пам′яті. Туди були перенесені рештки 7551 полоненого з усієї північної Норвегії.
На вісьмидесятичотирьох Меморальних гранітних плитах вибиті імена військовополонених, які були поховані на полі «В» у братських могилах.
Ім′я Салоіда Володимира Кіндратовича занесене на Меморіальній плиті №62.
На полі «А» знаходяться індивідуальні поховання з прізвищами на могиль- них плитах.
Тепер, знаючи, що Салоід Володимир Кіндратович загинув у полоні і маючи досвід з попередньої багаторічної пошукової роботи про помилки у табірних картках військовополонених, я знову повернувся до пошуків у Подольському архіві на сайті "Мемориал"( http://www.obd-memorial.ru/ ).
І знайшов!
Ось дані з «Персональної карти 1» військовополоненого №91948 (надаю російською мовою,як в оригіналі): Слуид Владимир Кондратьевич, 20.12.1918 г. рождения, с.Ново- Вандалиновка, солдат 266-го стрелкового полка, попал в плен 10.5.44 г., жена Лидия, Ново- Вандали- новка, Яновский р-н, Одесская обл.» (ЦАМО: фонд № 58, опись № 977520, дело № 3039).
Сумнівів не було, Салоід Володимир Кіндратович, який зник без вісті 10.05.44 р. біля молдавського села Пугачени і Салуід Володимир Кіндратович, який загинув 14.10.44 р. на півночі Норвегії, одна і таж особа.
Саме через помилку писаря у прізвищі Володимира Кіндратовича, а картка заповнювалась писарем «на слух» - так, як він почув від полоненого і наскільки йому вистачало знань російської і німецької мов, родина не знала про його справжню долю. Бо у документах Подольського архіву не було військовополо- неного «Салоид», а був – «Салуид»…
Про що ж розповідає картка військовополоненого?
У другій половині травня 1944 року Володимир Кіндратович потрапив до Stalag VIIIF(318), який знаходився у маленькому містечку Ламсдорф (зараз Ламбіновіце) на півдні Польщі. Там він отримав табірний номер 91948, був сфотографований. Це фото є в картці – останнє фото в житті Володимира Кіндратовича… 28 травня 1944 р. він був переведений до сусіднього Stalag 344 у тому ж Ламсдорфі. 10 червня Володимира Кіндратовича знову переводять, на північ Польщі до Stalag IIB в Хаммерштайні (зараз це м.Чарне). Звідси 29 червня він був відправлений до Норвегії, везли військовополонених туди пароплавами і баржами.
9 липня 1944 року Володимир Кіндратович був зарахований до робітничого батальйону №185 у Гюльтвіку.
Ось такий шлях довелось пройти Володимиру Кіндратовичу у фашистському полоні за два місяці!
У картці полоненого Салуід В.К. є ще багато фактів про його перебування у полоні. Якщо знайдуться рідні Володимира Кіндратовича, я зроблю для них переклад з німецької мови усіх записів у картці, надам докладні пояснення і надішлю копію його «Персональної картки 1» військовополоненого.
Також, Ханс і Грета надіслали аматорський фільм про тунель біля Гюльтвіка, який будували військовополонені і, ймовірно, там працював і Володимир Кінратович.
Тому, я прошу читачів допомогти у пошуках родини Солоіда Володимира Кіндратовича з села Ново Вандалінка – така правильна його назва і яке пізніше увійшло до складу села Адамівка.

P.S.
10 травня 1944 року на північно-східних схилах висоти Безіменна на захід від с.Пугачени Григоріопольського району Молдавії сталася якась велика трагедія. Скоріш за все, 266-й Гв.СП 88-ї Гв. СЧОС дивізії потрапив в оточення.
Про це свідчить той факт, що разом з Салоідом В.К. 10 травня 1944 року на цій висоті зникли без вісті ще 66 бійців цього полку, уродженців Янівського (Іванівського) району Одеської області.
Один з них, Коваль Сергій Михайлович, 1922 року народження з села Ульянівка, Петрівської сільської ради, пройшов разом з Володимиром Кіндратовичем шлях до Норвегії, починаючи із Stalag VIIIF(318).
У Ламсдорфі Сергій Михайлович отримав табірний №91734, а 29 червня вони разом були відправлені до Норвегії, але там їхні шляхи розійшлись. Коваль С.М. потрапив до робітничого батальйону №204. З огляду на те,що у картці військовополоненого не вказана дата його смерті, є ймовірність, що Коваль С.М. залишився живим…
У картці Коваль Сергія Михайловича також є багато цікавого для його рідних, починаючи з його фото у полоні.
Як і для рідних Салоіда В.К., я готовий зробити теж саме і для рідних Коваль С.М. - переклад з німецької мови усіх записів у картці, надам докладні пояснення і надішлю копію його «Персональної картки 1» військовополоне- ного.

Євген Гербич, Запорізька область.
тел..: 097-214-72-76 або 095-632-66-48